1. Планети-гіганти не мають твердої поверхні (нагадують зорі: 99% Гідрогену і Гелію), тому на них ніколи не зроблять посадку пілотовані космічні кораблі; густина 1г/см куб; швидко обертаються навколо осі; мають велику кількість супутників.
2. Під холодними хмарами гіганти мають гарячі надра, температура яких сягає десятків тисяч градусів.
3. Однією з таємниць залишається джерело внутрішньої енергії планет-гігантів, бо вони, за винятком Урана, випромінюють у космос більше енергії, ніж отримують від Сонця.
4. Юпітер має 28 супутників, 4 з яких (Іо, Європа, Ганімед, Каллісто) відкрив у 1610 році Галілей. Ганімед має лід і воду.
5. В атмосфері планети Сатурн "Вояджер-1" виявив гігантську шестикутну хмару.
Сатурн – одна з п’яти планет Сонячної системи, яку люди споконвіку спостерігали на нічному небі. Шоста планета від Сонця і друга за розмірами в Сонячній системі планета. Пролітаючи повз Сатурн, „Voyager-1” 1986 року виявив під полярним сяйвом гігантський гексагон – шестикутну хмару. Таке явище ніколи не спостерігали в жодному іншому місці Сонячної системи.
Зонд "Cassini" (проект "Cassini-Huygens") у 2004 році надіслав перші фотографії Титана, найбільшого супутника Сатурна. Цей супутник за розмірами майже дорівнює Меркурію - Титан має 5100 км у діаметрі.
 
 Серед людей лежні трапляються. І це явище не є рідкісним. А чи є лежні серед планет? Є така планета Уран, сьома за віддаленістю від Сонця, третя за розмірами і четверта за масою серед планет Сонячної системи. І перша планета, відкрита за допомогою телескопа. Уран – єдина планета, назва якої походить з грецької, а не з римської міфології. Планета названа на честь грецького бога неба Урана, батька Кроноса (у римській міфології Сатурна) і, відповідно, діда Зевса (Юпітера). Отже, планета Уран є небесним дідусем планети... Юпітер!
13 березня 1781 року Вільям Гершель (1738 - 1822) вперше побачив цю планету у власноруч виготовлений (тоді – найбільший в світі!) телескоп. Через півтора місяці – 26 квітня – він повідомив про своє відкриття. Вперше з античних часів межі Сонячної системи офіційно розширилися, вдвічі! Чому офіційно? Незважаючи на те, що іноді Уран можна побачити на межі видимості неозброєним оком, до Гершеля спостерігачі вважали Уран не планетою, а зорею – надто малий блиск мало це небесне тіло і повільну „ходу”. Видатний англійський астроном Джон Флемстід (1646–1719) спостерігав Уран у 1690 році щонайменше 6 разів і зареєстрував за номером 34 як зорю в сузір’ї Тельця (34 Tau). З 1750 по 1769 роки французький астроном П’єр Шарль де Моньє спостерігав Уран 12 разів! Він вважав, що бачить „зайву” зорю, не позначену і не занесену в реєстри на жодній зоряній карті. Задокументованих спостережень Урану до 1781 року історики астрономії налічують аж 21 раз. І щоразу Уран не „відкривався”!
У телескопи з діаметром об’єктива від 15 до 23 см Уран видно як блідо-блакитний диск з потемнінням до краю. У телескопи з діаметром об’єктива понад 25 см можна розрізнити хмари в атмосфері Урану і побачити його великі супутники – Титанію та Оберон.

4. В атмосфері планети Сатурн "Вояджер-1" виявив гігантську шестикутну хмару. З моменту першого спостереження у 1980—1981 роках шестикутник із хмар не змінився і не був розпорошений. На планеті за цей час пройшов рік — майже 30 років потрібно велетню Сатурну, щоб зробити оберт навколо Сонця. Дивне утворення залишилось непорушним і після 7 років полярної ночі — схоже, що воно існує на поверхні планети вже дуже давно.

Брати Мазерати, а їх було чотири, не довго ламали голову над емблемою своеї фірми. Адже вони родом із Болоньї, і чи не головною достопримечательностью якої вважається фонтан Нептуна. Ну а що там морський володар тримає в руці? Правильно, трезубець.

Шестикутник над полюсом Сатурна майже не рухається у той час, як сама планета обертається доволі швидко — це підтвердили спостереження за поверхнею гіганта, що велися протягом останніх 6 років. Що цікаво, хмари всередині шестикутного утворення також рухаються, причому із надзвичайною швидкістю — до 400 кілометрів на годину.

Астрофізики припускають, що шестикутник на поверхні Сатурна утворюється під впливом повітряної течії, подібної до хвиль Россбі на земній поверхні. На Землі такі течії викликають перепади тиску та утворення антициклонів. Проте достеменного пояснення природи дивовижного утворення немає досі.

Сатурн, шоста планета від Сонця, має надзвичайно товсту атмосферу, тому науковцям і досі важко визначити точний період його обертання навколо своєї осі. Припускають, що він дорівнює 10 годинам 39 хвилинам та 23 секундам.

Сатурн – одна з п’яти планет Сонячної системи, яку люди споконвіку спостерігали на нічному небі. Шоста планета від Сонця і друга за розмірами в Сонячній системі планета. Пролітаючи повз Сатурн, „Voyager-1” 1986 року виявив під полярним сяйвом гігантський гексагон – шестикутну хмару. Таке явище ніколи не спостерігали в жодному іншому місці Сонячної системи.

Довгий час творець Лоуеловської обсерваторії (Аризона, США) Персиваль Лоуелл до 1916 року шукав планету Х, яка своїм притяганням викликає нерегулярні відхилення в русі Урана і Нептуна. Після смерті Лоуелла спостереженнями зайнявся Клайд Томбо. 18.02.1930 року Томбо на одній з фотографій побачив риску 3,5 мм на фоні сузір'я Близнюки. Так був відкритий Плутон (назва по ініціалах П. Лоуелла).

Юпітер має станом на 2016 рік найбільше супутників: 4 + 4 + 59 = 67. Чотири галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед, Каллісто. Чотири супутники (підгрупа Амальтеї) мають радіус орбіти менший ніж галілеєвих. Ще 59 супутників Юпітера - нерегулярні і невеликі за розмірами (менше 15 км)